Від образного слова до філософського сенсу (інтерпретація поетичних наративів)

Анотація

Вступ. Тексти філософської поезії репрезентують складні онтологійні сенси, пов’язані із законами світовлаштування й людського буття, що перебігає в багатовимірних екзистенційних координатах, у межах яких ‒ феномени життя, смерті, свободи, суспільних ідеалів. Омовлення цих сенсів здійснюється відповідною лінгвостилістичною організацією поетичного наративу, зазвичай металогійного, алегорійного, символьного. У межах кожної з національних художніх картин світу виробилися свої лексико-семантичні ресурси, здатні як транслювати інформацію складного онтологійного змісту, так і продукувати релевантні смислові інтерпретації. Обрані зразки української філософської поезії ХХ – поч. ХХІ ст. (контексти М. Бажана, Н. Білоцерківець, М. Вінграновського, С. Жадана, В. Калашника, К. Калитко, Л. Костенко, А. Мойсієнка, В. Стуса та ін.) містять певні сенсотвірні універсалії – лексеми відповідних семіокодів з усталеним символьно-алегорійним наповненням, яке забезпечує оптимальне входження реципієнта в смислові площини контексту. Такою сенсотвірною універсалією є лексема сніг, частотна в поетичних філософських наративах. Метою розвідки є опис семантико-стилістичних та сенсотвірних характеристик слова-образу сніг відповідно до його функцій в авторському наративі (реалізація філософських мотивів).

Методи. Для досягнення очікуваних результатів дослідження були використані методи дефініційного аналізу, компонентного аналізу, дистрибутивного аналізу, описовий метод, інтерпретаційно-текстовий аналіз.

Результати. Лексема сніг у поетичних філософських наративах оприявнює свій сенсотвірний потенціал через актуалізовану внутрішню форму, тобто образ, що акумулює уявлення українців про сніг як природний феномен з такими характеристиками: білий колір, блискучість, легкість, стишеність, густота, тривалість падіння, здатність замітати все довкола тощо. Ці властивості снігу в художній лінгвосвідомості трансформувалися в метафізичні асоціації філософської семантики: білий сніг – святість, чистота; падіння снігу як плинність і неперервність буття; білий покров снігу, що замів усе довкола, як забуття й водночас пам’ять (антитетичність); усепроникність снігу, що падає з небес, як усепроникність любові, що приходить до людини як дар Божий. Ця символьність та алегорійність снігу зреалізована в наративах філософської лірики частотними образними моделями з лексичною домінантою сніг, які для українського читача удоступнені у смислових верифікаціях, наближених до авторських задумів. Білий колір снігу, його легкість, просторовість зумовили появу перифрастичних моделей снігу в художній картині філософської лірики: сніг – білим по білому, білий саван, біла пустеля, біле пір’я, білий вальс, Біле Братство та ін. Для творення метафоризованих метафізичних образів снігу (сніг – чистота, святість, забуття / пам’ять, буття, любов) автори використовують ресурс різних донорських зон, зокрема денотатів і сигніфікатів, які надають образові снігу конкретно-чуттєвого унаочнення й емоційного наснаження.

Висновки. Дослідження сенсотвірного ресурсу слова-образу сніг у зразках української філософської поезії засвідчили: лексеми біоморфного семіокоду є продуктивними у творенні, сприйманні й інтерпретації філософських сенсів, що зумовлене характером художньої свідомості українців – міфопоетичної, зануреної у світ природи як архетипної матриці.

Інформація про автора:

Олена Олегівна Маленко – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри українознавства і лінгводидактики імені професора О. Г. Муромцевої Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди

ORCID ID: 0000-0003-4753-0036

e-mail: malenalingva@gmail.com