Рецензування

Кожна стаття після перевірки на відповідність Керівництву для авторів проходить подвійне “сліпе” рецензування.

Рецензенти – провідні фахівці українських і зарубіжних закладів вищої освіти і наукових установ, які спеціалізуються на проблематиці заявлених статей. Їх призначає Відповідальний редактор.

Рецензенти зобов’язані дотримуватися основних норм видавничої етики – принципів авторських прав та конфіденційності: не можуть використовувати результати рецензованої праці до її публікації.

Термін рецензування – упродовж одного місяця.

Термін зберігання рецензій – три роки.

Рецензенти заповнюють типову форму Рецензії, яка передбачає оцінювання рукопису за такими критеріями: актуальність і новизна дослідження, теоретичне і практичне значення праці, умотивованість використаної літератури з теми дослідження, логічність і послідовність викладу матеріалу, обґрунтованість висновків, дотримання норм наукового стилю.

Рецензенти можуть:

• рекомендувати статтю до друку без виправлень;
• рекомендувати статтю до друку після врахування зауважень рецензента;
• рекомендувати статтю до друку після ретельного доопрацювання;
• не рекомендувати (відхилити) статтю до друку.

Оформлену рецензію (скан-копію) рецензент надсилає до редакції на адресу електронної пошти.

Статті членів Редакційної колегії проходять стандартну процедуру зовнішнього незалежного рецензування, однак члени редакційної колегії не беруть участі в розгляді власних рукописів.

За результатами рецензування редколегія ухвалює рішення:

• прийняти статтю до друку;
• повернути статтю автору на доопрацювання з урахуванням зауважень рецензента;
• повернути статтю автору для ретельного доопрацювання та передати доопрацьований варіант на повторний розгляд тому самому рецензентові;
• відмовити автору в прийнятті статті до друку.

Редакція знайомить авторів із копіями рецензій (без указівки імен рецензентів), повідомляє про ухвалене рішення.

Рішення про відхилення статей на етапі попереднього розгляду чи на етапах рецензування є остаточними.

Основні причини відмови у публікації:

• порушення принципів етичної політики видання;
• невідповідність вимогам до публікації;
• плагіат (самоплагіат);
• недостовірність фактів, статистичних даних, власних імен, цитат, покликань та перекладу;
• низький науковий рівень статті (неумотивованість використаної літератури, недостатня база доведень отриманих наукових результатів, нелогічність і непослідовність викладу матеріалу, необґрунтованість висновків, недотримання норм наукового стилю).